«...Лена больше не звонила, мамочка умерла, и смысла в жизни не стало окончательно. Друзья переженились и выгуливали детей под пиво в двухлитровых баклажках, Кастет на автомате ходил на работу, кому-то чего-то говорил, особо не бухал и только шпилил в компьютерные игры». У цій цитаті з оповідання «Кастет, про якого всі забули» – квінтесенція філософії цієї збірки. Сенс життя не завжди проглядає, але жити все одно треба. Ці оповідання густо населені, і крім основних, картину доповнено великою кількістю допоміжних «історій життя», щоб уже напевно. Щоб ви навіч побачили атмосферу, у якій «центром Вселенной являлся базар», а єдиним, найпалкішим бажанням було «свалить отсюда, свалить навсегда». Також дух часу підкреслено примітками перекладача, поданими просто в тексті, що пояснюють незрозумілі слова. Але це не робить збірку пам’ятником тій епосі, оскільки замилування нею автор аж ніяк не демонструє. Вона просто була, і з неї вдалось вирватись. І написати про це. Без пафосу й моралізаторства, сім простих прозорих історій. Деякі вдались дещо затягнутими й нуднуватими, деякі – надто мелодраматичними, але, тим не менше, симпатичними й пронизливими .